Твори
українських письменників емоційно насичені, яскраві, чому сприяє майстерне Використання авторами різних форм комічного: гумору, іронії, сатири, сарказму,
гротеску.
Гумор — різновид комічного, відображення смішного в
життєвих явищах і людських характерах.
Тонким
гумором насичені «Мисливські усмішки»Остапа Вишні.
Іронія — художній
троп, який виражає глузливо критичне ставлення митця до предмета зображення Зазвичай
це висловлювання, яке набуває у контексті протилежного значення. Так,
наприклад, гірка іронія звучить у словах Катерини (Т, Шевченко «Катерина») у
розмові із москалями:
Пита: «Чи
немає
Мого Йвана
чорнявого?»
А ті: «Мы
не знаєм».
І,
звичайно, як москалі,
Сміються,
жартують:
«Ай да
баба! Ай да наши!
Кого не
надуют!»
Подивилась
Катерина:
<<І
ви, бачу, люде!»
Сатира — особливий спосіб художнього відображення
дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. Дошкульне
висміювання суспільних явищ ми бачимо у вірші Г. Сковороди «Всякому місту
звичай і права», засобами сатири змальовано образи возного Тетерваковського і
виборного Макогоненка у п'єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка».
Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка,
сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Саме до сарказму вдається Т.
Шевченко у поемі «Кавказ», створюючи образ імперського загарбника.
До нас в
науку! Ми навчим,
Почому
хліб і сіль почім!
Ми
християни: храми, школи,
Усе добро,
сам бог у нас!
Нам тільки
сакля очі коле:
Чого вона
стоїть у вас,
Не нами
дана; чом ми вам
Чурек же
ваш та вам не кинем,
Як тій
собаці! Чом ви нам
Платить за
сонце не повинні! —
Та й
тільки ж то!
Гротеск - вид художньої образності, для якого
характерними є: 1) фантастична основа,
тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених- форм; 2)
поєднання в одному предметі або явищі різко контрастних якостей
(трагічного з комічним, реального з фантастичним, піднесено поетичного з грубо
натуралістичним; 3) заперечення усталених художніх і літературних
норм; 4) стильова неоднорідність (поєднання
мови поетичної з вульгарною, високого стилю з низьким тощо). Гротескові картини
ми бачимо в «Енеїді» І. Котляревського, наприклад, у змалюванні пекла, де
відбували кару грішники різних мастей:
Батьки,
які синів не вчили,
А гладили
по головах,
І тілько
знай, що їх хвалили,
Кипіли в
нефті в казанах;
Що через
їх синки в ледащо
Пустилися,
пішли в нінатдо,
А послі
чубили батьків
І всею
силою бажали,
Батьки щоб
швидше умирали,
Щоб їм
прийнятись до замків.
Прийомів,
що викликають сміх, дуже багато. Це може бути перекручування слів: «Пом'яни, Господи, раба Божого Омелька та ті
книжки, що в церкві читають: єрмолай, бермолай, савтирю і ще й тую, що
телятиною обшита...» — так «ворожить баба Палажка» (І. Нечуй-Левицький,
«Кайдашева сім'я»).
Вдало
підібрані порівняння також
викликають сміх, іноді гострий, гіркий, як у поемі «Сон» Т. Шев
ченка,
коли ліричний герой твору оглядав Петербург:
По тім
боці
Твердиня й
дзвіниця,
Мов та
швайка загострена,
— Аж чудно
дивиться. —
Часто для
створення комічного ефекту письменники вдаються до гіперболізації зображуваного.
Так,
скнарість Терентія Пузиря (І. Карпенко-Карий, «Хазяїн») посилено підкреслюється
багатьма епізодами: з хазяйським
халатом і кожухом, святкування дня народження самого хазяїна, оборони стіжків
від гусей. Комічність ситуації виникає і при застосуванні протиставлення, антитези.
Такою є сцена панування Миною Мазайлом російської мови, коли його син,
Мокій, навчає Улю української (М. Куліш, «Мина
Мазайло»).
Вмотивоване
вживання вульгаризмів -
також один із засобів створення комічного. Ось як лаяв
Зевса Еней
за те, що той не рятує свого онука від злих пригод (І. Котляревський,
«Енеїда»):
Гей ти,
проклятий старигашо!
На землю з
неба не зиркнеш,
Не чуєш,
як тебе я ганю,
Зевес!
- ні усом не моргнеш.
На очах
більма поробились,
Коли б
довіку посліпились,
Що не
поможеш ти мені.
Чи се ж
таки тобі не стидно,
Що
пропаду, от лиш не видно?
Я ж,
кажуть люди, внук тобі!
