ТВОРЧІСТЬ ВИХОВАНЦІВ

Удінцев Родіон:

ДЕ ВЗЯВСЯ ПРОМІНЧИК?

Я прокинувся вранці від того, що теплий промінчик сонечка лагідно зігрівав мою руку. Він і розповів мені свою історію.

Народився промінчик у темряві. Сонечко довго-довго подорожувало темними закутками Всесвіту, щоб знайти друзів. Несподівано воно побачило блакитну кулю. Ця куля посміхнулася привітно й сказала: «Я Земля, давай з тобою дружити». Сонечко зраділо, йому захотілося зігріти Землю, яка мерзла в темряві. Тоді сонечко народило промінчик. А потім…

Я прокинувся і зрозумів, що історія сонячного промінчика мені просто наснилася. Треба відчинити вікна й запросити його до себе в гості.

  

Мостова Вікторія:

ПРОМІНЧИК І МУРАШКА

   У лісі була гарна погода, сяяло сонечко. Раптом з неба впав маленький сонячний промінчик та помандрував собі лісом. Зустрів він мурашку,  а та й запитує:

 - Ти хто?

-  Я – маленький сонячний промінчик. Вони подружилися й помандрували долі разом. Мурашка показала промінчику високі дерева, гарні квіти, смачні ягоди, що ростуть у лісі. Познайомила зі своїми друзями, які працювали біля мурашника. Там мурашка залишилася допомагати своїм родичам,  а промінчик легко злетів угору  й несподівано зник.      

                                                  

                                        Гурова Анастасія:

ПРОМІНЧИК І ХМАРКА

 Ось і прийшла довгоочікувана весна. Пригріло сонечко, земля розмерзлася, заграли струмочки. Яке тепер синє небо! А на ньому клубочаться білі хмаринки. 

Зустрілися якось сонячний Промінчик і кучерява Хмарка.

-  Он бачиш квіти в лісі? Це я їх розбудив, - похвалився Промінчик.

-  Як тобі це вдалося? – запитала хмарка.

-  Коли мої брати-промінчики визирнули й стали обігрівати землю, сніг почав танути. Одного дня я помітив у лісі квіти, які перші з усіх почали пробуджуватися від сну. Ці квіти дуже ніжні, тендітні. Люди, які проходили лісом, називали їх пролісками. Я з ними подружився. Найкраща квіточка сказала, що завдяки мені вони всі прокинулися. Ця розповідь дуже сподобалася хмаринці. І вона полила квіти, щоб ті стали ще гарнішими.

       Виноградов Сергій:

ДІД І ЛОСЬ

        Був собі лось. Такий великий, із великими рогами. Він ходив по лісу в              пошуках     їжі. І ось, коли настав сезон полювання, то до лісу стало                    приїжджати все більше та більше мисливців, а тварин ставало все менше.     

       Лось вийшов на галявину, ходить, усе щось видивляється. Собаки                почули запах лося й мисливець поранив його в ногу. Звір від болю утік.

      Ось біжить день, два, уже забіг у зовсім інший ліс. Там найшов струмок,      напився, і тут звідки не візьмись дід. Побачив пораненого лося, підійшов до       нього, погладив, приманив його додому. Там старий вилікував лося, вивів і        сказав на прощання: «Ід и туди, де ні кого немає я тебе не забуду».

     Через два роки на того діда напав скажений вовк. Чоловік почав кричати. Лось упізнав того діда і прибіг на допомогу. І тут в проблисках вовк упавна землю. Але той лось був дуже старий. Тільки встиг дід сказати «спасибі», як лось упав на землю, подивився на чоловіка і спокійно заплющив чорні очі. Дід довго плакав, обіцяв не забути лося ніколи й навіть написав про нього книгу.

  

Виноградов Сергій:

ЦІНУЙ ТЕ, ЩО МАЄШ

Було жарке літо, і люди не оцінили те, що Бог дав їм тепло. А один чоловік у найбільшу жару прокляв літо. Тут невідь звідки з’явився голос і грізно запитав: «Ти впевнений, що не хочеш літа?» А чоловік відповів: «Так, краще б його не було».

Подув сильний вітер, такий великий, що аж деякі дерева повиривало із землі. І чоловіка занесло в країну, де цілий рік панує  осінь. Той став ходити й зустрів ще двох людей, які теж були не раді літу. Вони разом почали думати, як повернутися додому. Кликали Бога, але їх ніхто не чув.

Люди почали плакати від холоду, і один промовив: «Якби ми повернулися, я б радів кожній порі року». Це почув Усевишній і повернув їх додому.

Денисов Марк:

ПРИГОДА КЛЕНОВОГО ЛИСТОЧКА

Якось вітер збив з дерева кленовий листок і почав відносити його все далі й далі. І приніс його вітер у Країну Вічної Осені. А там було вже багато різних листків: кленових, березових, грушевих… Він упав до них і почали разом чекати зиму. Але зима ніяк не приходила. Тоді листок зрозумів, що осінь тут не кінчається ніколи. Він засумував за своєю країною і став думати, як йому повернутися додому. Але йому нічого не спадало на думку. Коли вже змирився з цим, сталося диво. Подув вітер, підхопив його і повернув у свою країну. Листочок дуже зрадів і притулився до стовбура свого рідного дерева, щоб більше не розлучатися.

Денисова Євгенія:

ОСІННІЙ СОН

Сьома ранку. Сад у вікні закутаний туманом. Падають листочки зі сливи. Усе ніби навіює смуток. Навіть м’ятний чай…

-  Маринко, а що тобі снилося сьогодні?

-  Ой, Сашко, усе про літо: ліс, ставок, жарюка.

-  Це, мабуть, відголосся літа.

-  Або згадки осені.

-  Ага… Осінній сон…

-  Ну все, я до школи, а ти, сестричко, одужуй. Гм, а й справді – осінній сон…

                       Гахович Надія:

ЯК САШКО ДОПОМІГ БЕРЕЗІ

Був собі хлопчик Саша. Одного разу він бігав зі своїми друзями, а потім його бабуся запросила всіх на вареники з полуницею. Хлопці з радістю побігли до неї, а Сашко почув плач і зупинився. То плакала сумна береза.

Він запитав:

-                    Чому ти плачеш?

-                    Мені не вистачає води для коріння, - сказало дерево.

-                    Давай я тобі допоможу й поллю твоє коріння.

-                    Давай.

Сашко полив коріння і побіг до бабусі. А береза, замість того, щоб сумувати, почала радіти.

Школенко Владислав:

ОСІННІЙ СОН

Осінній вечір. Хлопчик надумав лягати спати і заснув.

І тут він просинається в лісі. А там зараз осінь, навкруги золотиться листя: на деревах, на землі. Не видно навіть неба – все зелено-золоте. Аж тут за декілька метрів від хлопчика щось ворушиться. Він зрозумів, що потрібно тікати, але куди, якщо навкруги листя. Хлопчик пам’ятає, що лягав спати, але де його ліжко?

То ворушився зайчик. Вияляється зайчик цей говорити вміє. Ось він і каже:

-  Що ти тут робиш, це священний ліс, людям не можна сюди.

-  Чому? – здивувався хлопчик.

-  Люди руйнують все на своєму шляху, – сердито каже заєць.

-  Але я ніби ж сплю? – здивувався хлопчик.

-  Цього я не знаю, можливо, але ти можеш розповісти іншим, - каже заєць.

-  Я, навіть не знаю, де я, – відповів хлопчик.

-  Ну добре, але не розповідай, – попереджає зайчик.

-  Добре!

-  Це священний ліс, в ньому дуже багато духовної енергії.

-  Ого, неймовірно, – здивувався хлопчик.

-  Тут…

Раптом, хлопчик не чує зайчика, потім його заносить у якийсь вир – і … хлопчик просинається в ліжку. Здивовано подивився навкруг і здивувася, де це все золоте листя поділося? Потім подумав і сказав: «Так це ж був сон».

Гурова Анастасія:

СУМНА БЕРЕЗА

У нас у дворі росте сумна береза. Чому вона сумна? Тому що біля неї немає ніякого дерева.

Учора я виглянула у вікно й побачила, що її хитає холодний вітер. Мені стало жаль її. Кожного дня я спостерігала, як вона сумує й дивиться на інші дерева. Одного разу я побачила, як берізку хотіли зрубати. Я вибігла й захистила її. Мені здалося, що вона мене обіймає й шепче на вухо: «Дякую за те, що мене врятувала».

Наступного дня я подивилася у вікно, а берізка знову сумує. Я вирішила її розважити й насадила біля неї дерев. Того дня берізка була весела, бо в неї з’явилися нові друзі.

Кожен сумує без друзів.

      Мороховець Ксенія:

ПРИГОДА У ЛІСКУ

Діти гуляли у маленькому ліску біля свого будинку. Це були Улянка, Аліса й Андрійко. Вони бігали, розкидали листя в різні боки, дивилися на золоті листочки, які легенько кружляли при невеличкому вітрі, чи горобця, який сів на гілку й від страху злетів у небо. Особливо Улянка вдивлялася в усе навколо, тому що їй було всього чотири рочки і вона сприймала все, як чудо. Коли золотисто-червоні листочки падають, неначе зірки з неба, Улянці здається, що вона в казці. І ось її увагу привернула невеличка купка листя. Дівчинка підійшла, роздивилася й побачила, як купка листя почала повільно рухатися. Дівчинка злякалася й крикнула: «Алісо! Андрію!» Але вони її не почули. Уляна вирішила роздивитися знов, що там всередині таке, і почала знімати з тієї купки по одному листочку. Знявши перший листочок, дівчина побачила голочки. Це виявися їжачок, який шукав собі їжу – запасався на зиму. Але навкруги не було нічого, крім листя. Улянка зрозуміла, що він хоче їсти, швиденько збігала до будинку, взяла мисочку з молочком, принесла, поставила біля їжачка і сховалася за кленом, спостерігаючи, як він своїм довгим носиком пив молоко, аж поки висьорбав усе до краплі.

Коли підбігли Аліса та Андрійко, їжачок згорнувся клубочком, укрився жовтенькими листочками і знову перетворився на невеличку купку листя, що мандрує лісом.

                         Мостова Вікторія:

СВЯТО БІЛОЧКИ

Гуляла білочка лісом, збирала горішки.

-  Чому б мені не влаштувати свято? – подумала вона.

Її дітки були вдома та прибирали хатку. Коли вона прийшла та повідала свою ідею, білченята зробили листівки-запрошення й роздали усім знайомим. Білочка та її діти почали готувати страви. Сім’я накривала стіл смачними ласощами. Маленькі помічники прикрашали хатинку.

Настало свято. Тварини веселились і сідали за стіл. Вони смакували стравами. Гості сказали:

-  Які у вас чудові ласощі! Як гарно ви прикрасили свою хатинку! Діти гралися та веселилися.

Лісовим мешканцям дуже сподобалося у білочки на святі. Хвалили господиню за чудесні страви. Це свято у лісі запам’яталося надовго.

  

Виноградов Сергій:

БЕРІЗКА

Продавалася берізка. Вона була така маленька. А купив її малий хлопчик Андрій. Купив, посадив, дивився за нею, щоб її не кривдили. Ішли роки, ріс хлопчик, росла й берізка. З’явилися в Андрія діти, почав він про них піклуватися. А берізці стало сумно, що про неї забули. Пройшли роки, став колись маленький хлопчик дідусем. Прийшов до берези, сів та й заплакав. Звідки візьмись голос:

-  Ти чого плачеш?

-  Та стало мені сумно, що я забув про тебе так, як забули про мене діти.

-  Не плач, - сказала береза. – А те, що ти забув про мене, то на те були причини.

-  Пробач мені, будь ласка.

-  Гаразд, - сказала берізка.

Пройшло два роки, і дідусь помер. Приїхали його діти, плакали, що не думали про батька.   А на пам’ять про дружбу поховали дідуся під березою.

Рижих Денис:

У КРАЇНІ ВІЧНОЇ ОСЕНІ

Розділ 1. Дивна країна

Один мій давній, навіть дуже давній знайомий розповів мені дивну та водночас дуже цікаву історію. Вона була про Країну Вічної Осені. Отже, слухайте.

«Є така країна, у яку потрапляють тільки ті, хто дуже любить осінь. Ці люди можуть бути не зовсім схожими на інших. Я також її дуже полюбляю, тому і потрапив у дивну країну, де зустрів нових друзів. Один з них – кленок Ясен. У нього були різнокольорові листочки. Спочатку я нічого не зрозумів, але потім він розповів, де ми. Усе було  дивним, тому що дерева не вміють говорити. А ще було незрозумілим те, що, за словами кленка, тут завжди йде дощ.

«Як же гарно, що я завжди ношу з собою парасольку», - подумав я. Ще деревце розповіло, що у них є добрий цар дерев – стометрова Секвоя. Я був не дуже задоволений тим, що вже дізнався. Але мені захотілося дізнатися більше».

  Поки це все, але ми ще обов’язково зустрінемося з вами. До нових зустрічей.

Розділ 2. Насправді сон

Здрастуйте, малята. Добрі у вас справи? Ну і добре, що добрі. Продовжимо нашу розповідь? Якщо так, то слухайте.

« Потім кленок Ясен відвів мене в їхнє місто, яке переливалося різними кольорами: червоним, жовтим, синім, рожевим, зеленим, коричневим і навіть чорним. У місті справді йшов дощ. Разом ми зустріли різних казкових істот. Сфотографувалися з Листком-Пелюстком, дівчиною Осениною, жовто-червоними конями і листяними клоунами. Але мене збудила мама в школу. Я збагнув, що все це був тільки сон. А коли я говорив « мій друг!, мав на увазі себе. І тільки тепер, уже в літах, я став сумувати за всім тим, що побачив у дивній Країні Вічної Осені.

                         

   Гурова Анастасія:

 КРАСУНЯ-ОСІНЬ

Заховалося сонячне проміння,

Й заблищало срібне павутиння.

Урожай зібрали, й ниву всю зорали.

Попрощались з нами гуси й журавлі

Й полетіли в теплії краї.

Листя пожовтіло і на землю впало.

Що це таке сталось? Де тепло сховали?

Це красуня-осінь тихо підійшла,

Щедрі подарунки всім нам принесла:

Яблука, груші, грона калини,

Повні жмені горіхів, шипшини, -

Розмалювала степи та ліси,

Світу добавила щастя й краси.

 Мостова Вікторія:

 ОСІННІЙ ДОЩ

Зупинись ти на мить

І оглянься навколо себе:

Цілий день холодний дощ

                                          шумить

І гонить чорні хмари по небу.

Дощ іде і вітер виє,

Листя із дерев зриває,

Дуб до липи тихо промовляє.

Восени таке буває.

Іде дощик за вікном,

Надвір не вийдеш – скрізь калюжі.

Цілий день і ніч шумить.

Дощ і вітер – осінні друзі.

Гахович Надія:

РОЗПОВІДЬ ПРОМІНЦЯ

Я тепленький, гарненький промінчик. Коли навесні я спускаюся на сіру землю, у лісі з’являються перші голубенькі квіточки-пролісочки, які з нетерпінням чекали мене всю зиму. Пташки зігріваються моїм теплом і починають дзвінко виспівувати на деревах. Звірятка вилазять зі своїх нірок, щоб обійнятися зі мною. Усе навколо оживає, розцвітає, тому що я приношу тепло й радість на землю.

Денисова Євгенія:

СИМУЛЯНТ ПІД КЕТЧУПОМ

У сьомому класі вчився хитрий хлопчик Вася. Бешкетник любив то зірвати уроки, то під час занять піти додому. Щоб утекти з уроків, він навіть вдавався до хитрощів. Удавано шкандибає – підвернув ногу, фарбою малює синці, п’є йод із цукром для температури.

Одного разу він узяв до школи кетчуп і намастив ним руку, ніби сильно порізався. Надворі знайшов свою класну керівницю і почав жалітися. Аж тут прибіг до школи його вірний пес Бровко, і … не встиг Вася опам’ятатися, як пес злизав увесь кетчуп. Оскільки це сталося під час перерви, то, крім зауважень, до нього прилипло під гучний сміх прізвисько «Симулянт під кетчупом».

Денисова Євгенія:

УКРАЇНА

Україна – оселя і дім,

І твоя із дитинства колиска.

Вона завжди у серці твоїм,

Хоч далеко ти будеш чи близько.

І, мандруючи в часі і просторі,

У тунелях або в висоті,

Не забудеш ти рідну країну.

                                         Україна назавжди в тобі.

Виноградов Сергій:

ПРОМІНЧИК

Був собі промінчик, який приносив усім щастя. Він був світлий,теплий. Завжди, коли йшов дощ, усі були засмучені. Коли з’являвся перший промінчик, у всіх на обличчі виникала усмішка. Навіть узимку всі чекали на нього.

Коли діти йдуть до школи, він проводить їх і несе їм щастя. Тільки

  вони ще малі і не розуміють, яка це радість.

Промінчик не тільки несе радість, а й допомагає природі: квіткам, деревам, тваринам.

Мені подобається весняний промінь – перший, свіжий, гарно прогрітий сонечком. Я не розумію тих, хто не цінує його. Ці похмурі обличчя завжди чимось незадоволені, а промінчик не хоче сходити, щоб не засмучувати  тих людей.

    Але настане весна, і знов він прийде до нас.