СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

1.   Жанр твору
2.     Провідний мотив твору (тема)
3.      Композиція (якщо поезія сюжетна або подієво-розповідна, можна виділити висхідний момент, розвиток, кульмінацію, резюме, а інакше – розподіл умовний)
4.   Ритмічна організація вірша(строфа, римування, рима, розмір)
5.   Тропи
6.     Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури)
7.    Фонічна організація вірша
8.     Висновки (ідея поезії)

ЖАНР ТВОРУ:

Ліричні твори за ідейно-тематичною класифікацією поділяють на громадянську (патріотичну), філософську (медитативну), пейзажну, інтимну (особисту, любовну, еротичну) лірику.

– гімн;

– дифірамб;

– псалом;

– пеан;

– сонет;

– станс;

– канцон;

– елегія;

– послання;

– сатира;

– епіталам;

– мандригал;

– романс;

– медитація;

– рондо;

– тріолет;

– ліричний вірш;

– епіграма;

– акровірш; тощо

ТРОПИ

Епітет – художнє означення, яке передає або виділяє одну прикмету, характерну рису, ознаку

предмета, особи, явища: „під сивою сосною”, „чорні брови”.

Метафора – слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, зв’язаного за рисами подібності: „приходить осінь”, „плачуть і моляться білі троянди”.

Метонімія – метонімічне зіставлення відбувається не за ознакою подібності, а за ознакою суміжності: „зажурилась Україна” (тобто зажурились люди в Україні).

Синекдоха – різновид метонімії, у якій відбувається перенесення значення з цілого на його окрему частку: „тут не ступала людська нога”.

Гіпербола – перебільшення явища, дії, предмета, яких-небудь ознак, властивостей, характеристик: „Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання…»(В. Сосюра»).

Літота – надмірне применшення ознак описуваного предмета: „ курці по коліна; малесенька, ледве од землі видно»

Порівняння – словесний вираз, у якому уявлення про зображувальний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом:

а) просте: „життя зникає, як ріка Почайна”;

б) поширене: „Ти тихо йдеш – так ходять скрипалі; не сколихнувши музику словами...”

Алюзія – проведення культорологічних паралелей: застосування образу з відомого твору,

історичного факту тощо: „І прадід мій ходив, як Ной після потопу”

СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ МОВЛЕННЯ (СТИЛІСТИЧНІ ФІГУРИ)

Інверсія – порушення розташування слів у реченні – допомагає перенести акцент на певне слово, виділити його: „бринить бджолина музика мажорна”.

Риторичні фігури – слугують для емоційного увиразнення, привертання особливої уваги до

певних аспектів зображувального явища:

– риторичне звертання – звертання до всіх або предмета, не передбачає справжнього контакту з особою: „Повій, вітре, на Вкраїну”;

– риторичне питання – ставиться не з метою отримання відповіді, а для узагальнення думки:

„Де небо? Де земля? І як підняти крила?”;

– риторичне заперечення – має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного

Співрозмовника: „Не може бути, щоб його ніде. Без нього людям суєтно і сумно.”;

– риторичний оклик – вислів, що має підкресленоемоційний характер і вводиться з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображувального: „Я Вас люблю, о як я Вас люблю!”

Антитеза – протиставлення думок, образів чи явищ, щоб більше відтінити певну думку, предмет чи явище; вона будується на контрасті і вимагає відповідної інтонації: „Співало все, сміялось і бриніло, – А я лежала хвора і самотня.”

Повторення – фігура, заснована на повторенні окремих слів, що містять в собі основне смислове навантаження:

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!”

Анафора – повторення одного й того ж слова на початку рядка:

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

Епіфора – закінчення кожного рядка одним й тим же словом або словосполученням:

Усмішка твоя – єдина,

Думка твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Рефрен – повторення окремих частин тексту, речень з певною періодизацією – В.Сосюра „Любіть Україну!”

Оксиморон – Вид тропу, у якому поєднуються протилежні за значенням поняття, внаслідок чого виникає якісно нове визначення предмета: „живий труп”, „гіркий мед”, «гарячий сніг».

Тавтологія – повторення в одному рядку слів з однаковими коренями, як правило, різних частин мови: „дощем задощило”.

Паралелізм – це розгорнене зіставлення двох або кількох явищ, дане в схожій

синтаксичній будові. Може бути паралелізм запереченням:

Правдивим будь – але не всім ти одкривайся,

Хоробрим будь – але на техніку зважай.

ФОНІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІРША

Алітерація – фігура, що створюєтся шляхом повторення однакових та близьких за звучанням приголосних звуків у слові, реченні, найближчому контексті: „За кражу, за войну, за кров, / Що братню кров пролити просять.”

Асонанс – повтор однакових голосних звуків у слові, рядку реченні, фрагменті тексту, що виявляє цілісність за образовими компонентами, допомагає точніше розкрити стан ліричного героя: „І золотої, й дорогої.”

Звуконаслідування – підбір звуків подібних до звуків живої природи: „Та й почули ми за лісом тільки кукуріку.”