Заняття літературної студії
Мета: показати вихованцям авторське
бачення і сприйняття осені поетами-земляками, розвивати почуття прекрасного,
сприйняття і розуміння оригінальних поетичних образів, бажання самостійно
творити оригінальну осінню поезію.
Муз оформлення: пісні «Журба» (на слова
Леоніда Глібова), «Поспішає осінь» (слова Ганни Литовець, музика Миколи Ведмедері),
«Осінні ранки» (слова Марини Дядечко, муз. Григорія Храпача), мелодії «Пори
року» тощо.
Наочність: репродукції картин,
ілюстрації, фото, комп’ютерне слайд-шоу на теми осені; збірки поетів-земляків.
Керівник літстудії:
Осінь завжди приходить несподівано. Згадайте, чи чекали ви її приходу цього
року. Мабуть, думалося, що теплі літні дні, яскрава ніжна зелень у природі буде
вічно. Ще ніби вчора ніжилися під промінням ласкавого сонця, і раптом сьогодні
холодний вітер безжально зірвав, закрутив у жорстокому танку і кинув на росяну
стежку перші пожовклі листки. Тож вдумайтесь, наскільки вдало Олександр Недовіс
у одній зі своїх поезій передав це відчуття несподіваності осінньої пори:
Мов зойк душі, влетіла осінь в літо,
Ще серпень охолонути не встиг,
Та сіє вечір крізь холодне сито
Достиглий дощ на батьківський поріг.
Звучить пісня «Журба» на слова Л. Глібова.
Керівник: ви звернули увагу, які почуття
викликав прихід осені в душі Леоніда Глібова, нашого славного земляка, автора
незабутніх рядків цієї пісні, що стала народною? Звичайно ж, осінь у людському
сприйнятті часто асоціюється з прощанням, втратами, навіває роздуми про
безповоротність людського життя.
Доглядаючи старого хворого батька, поетеса Наталка Баклай вихлюпнула свої
осінні роздуми таким поетичним малюнком (читає підготовлений учень):
Збираю листя в батьковім саду.
Такий собі гербарій на розлуку:
То жовтий лист в долоню покладу,
А то – червоним припікаю руку.
А день згаса, й нічого не пита,
Мовчать слова, що вимовить несила,
І виріс сад, і виросло дитя,
Й минулися усі літа красиві.
Невже життя і справді відліта?
Ловлю той лет невпинний і журюся,
Дивлюсь на маму. Мама вже не та…
На батька вже й дивитися боюся.
Минає все… Втіка, немов пісок,
І навіть жовтень кида довгі прийми,
І листопад – із казочки дідок
Сидить і валянки собі на зиму шиє.
І сонний вечір нитку обрива
Із павутинки бабиного літа.
Життя, як човен, тихо відива
Ув осінь, наче океан відкритий.
Керівник: Які образи цієї поезії вас
найбільше вражають? Що авторка сказала так, як інші до неї не говорили?
Запишіть ці асоціації, а вдома спробуєте утворити аналогічні, але не повторюючи
Наталку Баклай.
А тепер послухайте пісню на слова нашої колишньої
літстудійки Марини Дядечко, музику до яких написав учитель нашої школи Храпач
Григорій Федорович:
ОСІННІ РАНКИ
Осіннім ранком стелеться туман.
Блищить роса на кучерявих травах.
І журавлі, курликаючи, вдаль
Зникають, як останній літа спалах.
Жоржини, айстри, вічні хризантеми
Збирають відлітаюче тепло,
Шепочуть сумно листям липи й клени:
“Ти, літечко, було чи не було?”
Холодні хмари линуть вдалині,
А жовтий лист заплутавсь в павутині.
Чи, літо, ти наснилося мені
Й намистом догораєш на калині.
Керівник: Які почуття передали вам ці
рядки? Звичайно ж, це те саме гроно асоціацій: сум, прощання з теплом, з літом,
з журавлями. Які атрибути осені тут згадано? ( ранковий туман, роса, осінні
квіти, жовте листя, павутина бабиного літа, червона калина). Чому вони
сприймаються не лише як малюнок, а як почуття?
А тепер давайте відчуємо настрій вірша Марії Бойко, знайдемо, що осіннього
в цій поезії, чим своєрідне бачення поетесою осені (читає підготовлений учень):
Засипає жовтим листям
Всі дороги і стежки.
Солов’їна ніжна пісня
Не бентежить душ людських.
На вербових темних струнах
Гра мелодію сумну –
Вітер, заздрісний до юних,
Пригадав свою весну…
Засипає, замітає
Осінь пам’ять золоту.
Я у спогадах блукаю,
Я до тебе ними йду…
На дорогу вийду рано –
Зійде сонце над чолом,
І відступляться тумани,
Щоб життя ясним було.
Засипають світ багрянці,
не обпалюють долонь.
У вибагливому танці
Жовтень нас бере в полон.
У розлуках і стрічаннях
Сотні пройдено доріг.
До любові, до кохання
Повертайся на поріг…
Керівник: У чому оптимізм поезії? ( жовтень
танцює і цим захоплює всіх, сонце розганяє тумани, вітер пригадав свою весну,
заклик повертатися до любові, відсутні мотиви суму). Запишіть чи замалюйте, які
художні образи цієї поезії вам сподобалися найбільше. Це зорові чи слухові
асоціації? А чи асоціюється у вас спогад про осінь з городніми роботами?
Послухайте, як просто і красиво пише про це Олександр Недовіс:
Копають картоплю в селі.
Ще ранок не скинув турботи –
Черкнув день крилом по землі.
Й одвічна селянська робота:
копають картоплю в селі.
Попорана живність дрімає,
В обніжки лягли гарбузи,
Лиш соняшник в двір заглядає,
Піднявши свої картузи.
І дзенькають стиха лопати,
Розгонячи залишки снів,
І линуть від хати до хати
Дзвінкі переспіви півнів…
Й не діло – сидіти в оселі,
Вже осінь ногою в дворі,
Вже складено ніжно в портфелі
Пахучі нові букварі.
А дух картопляний поволі
Мандрує з села до села.
Жнива вже скінчилися в полі,
А тут – ще гаряча пора.
Коли ж день під обрій рум’яний
Складе свої крила з теплом,
Потягнеться дим картопляний
Над втомленим тихим селом.
Керівник: А в уяві полтавської поетеси
Віри Казидуб осінь схожа на зрілу жінку. Прослухайте уважно поезію і знайдіть,
у чому ця подібність, на думку автора. Чи могли б ви продовжити це порівняння?
На світі осінь – тепла і красива,
Як жінка в зрілості – іще не зовсім сива, -
Краса її шалена і п’янка,
І стримана в осінньому букеті,
Одна-єдина на усій планеті
Вона така.
І небо осені мінливе, наче очі.
Коли заглянути у них, коли захочеш,
Побачиш зелень, карість і блакить.
І жовте плаття вітром розвіває,
І шовку легшого на світі не буває.
І хочеш жить.
Така пора. Таке життя і думи.
Ця жінка-осінь тиха від задуми.
І шкіра світиться, неначе оксамит.
Це жінка-ніжність. Промениста ласка.
Вона ніколи не одягне маску
Нехай на мить.
І не кажіть: вона вже відцвітає.
І не кажіть: то лиш відлуння раю.
Це справді найпрекрасніша пора.
Вона була вже і свята, і грішна
З тих пір, як юною на стежку долі вийшла,
І полум’я її не догора.
Її любив Поет. Любив до скону.
Його любов долала перепони,
Від того не змалівши ні на мить.
Вона жива. Вона його любила.
Її любов велика і стокрила,
Щемить…
Керівник: І вже зовсім незвичайною панною
завітала осінь у творчу уяву поетеси із Зінькова Світлани Козаченко:
ГОСТЯ
Листок до листка – кольоровий альбом –
Прийшла, принесла – і сидить на дивані.
Муркиць на руках її ляже клубком,
А я запитаю:
- Ви хто, моя пані?
В косі павутина, на віях – дощі,
То сині, то сірі замріяні очі…
- Ви хто, моя пані? –
Сміється й мовчить.
А в кутиках – сльози, а вечір – до ночі.
За шафою сутінь, туман за вікном,
Опеньками пахнуть листки кольорові.
А каплі об ринву – як той метроном:
- Це осінь, це осінь… -
Мені чи котові?
Це ти, моя сестро, мій спокій і сум?
Це ти, моя тише у шурхоті зливи?
Повільна і лагідна течія дум… -
Далеко-далеко весна галаслива.
Керівник: А якою уявляється вам ця
прекрасна пора з авторських рядків вашого керівника?
ТАНЕЦЬ ОСЕНІ
Загубилась серед рим,
Заблукала серед звуків.
Знов наносить новий грим,
Одяга руду перуку
І вальсує, мов цариця:
У природи нині свято.
В кавалери й ти б згодився –
Прагматизму, жаль, багато.
Філософію природи
Не збагнути головою.
Тож забудемо незгоди
Й повальсуєм вдвох з тобою.
Керівник: Чи оптимістично звучить ця
поезія? З чого ви робите такий висновок? Які образи з обох попередніх поезій
вас вразили? Запишіть чи замалюйте їх, але не для того, щоб повторювати, а щоб
творити свої, можливо, подібні за асоціаціями.
А тепер ще одна пісня на
слова нашої землячки, молодої зіньківської поетеси Ганни Литовець:
ПОСПІШАЄ ОСІНЬ
Відплакав жовтень сивими дощами,
Всміхнувся на прощання і пішов,
Покривши золотими килимами
Гущавину сполоханих дібров…
Так поспішає осінь відлітати,
Свою чарівну вроду витрача…
Не встигла з жовтнем тихо попрощатись –
Вже листопаду зустріч признача.
Керівник: Про який період осені тут
говориться? Якими зображені осінні дощі і чому? Який основний поетичний троп у
рядках пісні? (уособлення). Де вони? Попробуйте створити кілька власних
уособлень на осінню тему.
За жовтнем поспішає до нас
листопад. Це вже майже зима. Холод, дощ і навіть перший сніг. Але сприйняття
людиною природи залежить від її настрою. Про це свідчить і світла листопадова
поезія Наталії Близнюченко:
Листопадове небо на диво блакитне і чисте,
Ніби це і не осінь, а справжній початок весни.
Я тобі подарую букет із кленового листя –
Золотавого смутку маленький промінчик ясний.
Традиційні дощі та негоди баряться і досі,
Хоч давно вже у скверах затихли пташині пісні.
Листопад у природі, та в серці
сьогодні не осінь –
В серці радість бентежлива – справжній початок весни.
Вітер бавиться листям, що дрібно тремтить у повітрі,
Осипаючись з віття крислатих старих ясенів,
Не дошкульний, як завше, оцей листопадовий вітер, -
Ніби в осінь і він, вітерець, завітав із весни.
Нині віриться в щастя. Хоч із кленів осипалось листя,
І давно вже у скверах затихли пташині пісні,
Листопадове небо на диво блакитне і чисте,
Ніби це і не осінь, а справжній початок весни.
Керівник: Ну от, я гадаю, осінніх вражень
на сьогодні досить. Надіюся, що ваші чутливі душі відгукнуться на почуте і
побачене за віном і до наступного заняття у вас народиться не однин художній образ, не одна поезія чи осінній
образок. Творіть, ілюструйте. Шукайте слова, які б передавали саме ваше бачення
і відчуття світу.
Література до заняття:
Баклай Наталка. Батькова криниця, – Лубни, 2008, с.6
Бойко Марія. Сонячне коло. – Полтава 2006 с.33
Казидуб Віра. Вечір кольору індиго. – Полтава. 2001 с. 95
Кльокта Тетяна. Неповторність. – Полтава, 2006, с.
Козаченко Світлана. Заповідна зона. – Полтава, 2010, с.15
Недовіс Олександр. Благослови, душе моя, любов! - Гадяч, 2007.с.45
Недовіс Олександр. Веде душа забутими стежками. – Гадяч 2007, с.19
Пісні на слова Ганни Литовець. Щоб освятити любов’ю світ. – Зіньків, 2009.
