МОВНІ ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОГО ЗОБРАЖЕННЯ

1) ЗВУКОВІ ЗАСОБИ

Алітерація — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності твору, для емоційного поглиблення його смислового зв'язку. Зазвичай цей засіб уживається у ліричних творах. Згадаймо початок поеми Т. Шевченка «Причинна»:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Прислухайтесь  -  і ви почуєте у цих рядках гуркіт збурених хвиль і гучний прибій!

Асонанс  -  концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке створює ефект милозвуччя:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала... А. Малишко. «Пісня про рушник»

дисонанс  - немилозвуччя.

2) ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ

Лексичні засоби  -  це багатозначні й однозначні слова, слова, вжиті у прямому й переносному значенні; синоніми, антоніми, омоніми; іншомовні слова: загальновживані слова, професійна, діалектна, розмовна лексика; архаїзми, історизми, неологізми; нейтральна та емоційно забарвлена лексика, фразеологізми.

В українській мові більшість слів —  багатозначні, тобто мають два і більше лексичних значень, з яких одне  -  пряме, інші ж  -  переносні. Так, наприклад, слово «голова» має принаймні  7 лексичних значень: 1) частина тіла людини чи тварини, в якій міститься мозок (пряме лексичне значення слова);  2)  розум, свідомість, пам'ять: тримати все у голові (пам'ятати), одна голова добре, а дві краще (про розум);  3)  керівна особа установи, об'єднання, громади тощо: го-

лова комітету Верховної Ради України; 4)  особа, яка керує зборами: обрати голову педагогічної ради; 5)  головний, старший за рангом: хліб усьому голова; 6)  передня частина чого-небудь: голова колони демонстрантів з'явилась на початку вулиці; 7)  одиниця лічби (для тварин): сорок голів телят.

У художній літературі мистецьке володіння вживанням слів у прямому і переносному значенні створює цікаві смислові ситуації. Слово у переносному значенні є тропом, який має багато різновидів (порівняння, метафора, метонімія, синекдоха та ін.).

Широко вживаними в літературі є групи слів, які за смисловим значенням поділяються на синоніми, антоніми, омоніми.

Синоніми  -  слова однієї частини мови, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом.

Синоніми можуть бути абсолютними (друг  -  товариш; учень  -  школяр, азбука  -  абетка). Синоніми можуть утворювати досить довгий синонімічний ланцюжок, у якому одне слово є стрижневим, інші ж відрізнятимуться певними відтінками значення.

Художнім творам властиві контекстуальні синоніми, які лише у певному контексті мають близьке значення. Уміле використання загальновживаних та індивідуальних синонімів робить мовлення багатшим, емоційно насиченим, досконалим. Неперевершеним майстром уживання синонімів виявив себе І. Нечуй-Левицький: жодна сцена повісті «Кайдашева сім'я», а тим більше «батальна», не обходиться без використання гумористично забарвлених синонімів: бити горщики  -  хрьопнути, свиснути, лупити; кричати  -  верещати, ґвалтувати, лаятись, пищати.

Антоніми  -  це слова однієї частини мови, які мають протилежне значення. Антоніми утворюють нтонімічні пари. Вживання антонімів у художніх творах дає можливість яскраво, експресивно, контрастно змалювати події, явища, стан чи портрет героя. Яскравим прикладом використання антонімів є поезія Олександра-Олеся: 

З журбою радість обнялась...

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто -  не знаю я...

Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різне лексичне значення. Так, наприклад, омонімічними є такі значення слова «коса»:  1) сільськогоспода-рське знаряддя: гострити косу,  2)  довге заплетене волосся: пишатися довгою косою; 3)  довга вузька обмілина річки, моря, сполучена з берегом: піщана коса. Вживання омонімів у мовленні допомагає створенню специфічних смислових і звукових значень твору:

Не завжди так бувало в нас на Русі,

Що, опріч язиків, були й мечі у русі.

Б. Кравців

Хоча основою художніх творів є загальновживана лексика, автори з метою глибшої передачі ідейного задуму твору, повнішої індивідуалізації героїв, відтворення історичних особливостей зображуваного часу вживають слова розмовної, професійної, діалектної лексичних груп.

...косили і  гребли гуртом. Потім ділили  копиці, і вже тоді кожен стягав їх у  стоги до свого  куреня. (О. Довженко,  «Зачарована Десна»)  Ряд слів цього невеликого уривка створює картини сільськогосподарської праці (професійна лексика).

На контрасті професійної (канцелярської) та розмовної лексики побудовано комізм сцени, де возний Тетерваковський розмовляє з Наталкою (І. Котляревський, «Наталка Полтавка»):

Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота;  ви багатий, а я бідна; ви возний,  a я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возний. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть  — тее-то як його  — для любові ничтожні. Уязвленное  частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні па породу, ні па літа, ні на состояніе. Оная любов все — теє-то як його  — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас,  папе  возний!»  — і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічпом союзі з тобою.

Особливий колорит різних географічних місцевостей, де живуть герої твору, передають діалектизми  -  слова чи вислови, запозичені в літературну мову з певного територіального різновиду загальнонародної мови. Так, наприклад, твори В. Стефаника, О. Кобилянської насичені словами західноукраїнських діалектів: Люди, такий туск, такий туск, що не памнетаю, що си зо мнов робить! (В. Стефаник, «Камінний хрест»)

Мова літературного героя є одним із потужних засобів характеротворення. Розмовна лексика героїв, насичена відповідно до типу характеру, стану героя емоційно забарвленими елементам! (словами певних форм, експресивними вигуками, фразеологізмами тощо), створює цілісний художній образ. Ось яким трепетним, закоханим постає перед читачем Василь (Г. Квітка-Основ'яненко, «Маруся»):

-  Марисенько. моя  лебідочко, зірочко моя,  рибочко, перепілочко!  -  приговорював Василь, обнімаючи свою Марусю.  — Я ж землі під собою не чую  -  я мов у раю! Чи не сплю лишень я? Так се правда, що ти любиш. мене,  Марисенько?

А сутність Пузиря (І. Карпенко-Карий, «Хазяїн») молена з'ясувати за його ж словами, що надають мові грубості, хижості: Перше йшов за  баришами наосліп, штурмом  кришив направо і наліво,  плював на все і знать не хотів людського поговору.

Фразеологізми  -  лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично. Вдало вжиті у творі фразеологізми підкреслюють народність твору. Наприклад, роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко є своєрідною енциклопедією фразеологізмів української мови, не поступаючись у цьому «Енеїді» І. Котляревського. Так, цілий ряд фразеологізмів використала поетеса для розкриття поняття «одрулштися»:

•  А це улітку повернувсь додому, в хазяйство, підупаде за війну, і, як годиться хлопцю молодому, хотів ввести у дім собі жону.

•  Грицько посватав Галю Вишняківну, повзявши намір взяти з нею шлюб.

•  Якби мені ти стала за дружину, яка б то радість увійшла в мій дім!

•  Колись в селі, що зветься Темногайці, а йшов мені тоді двадцятий рік, мене хотіли прикрутить при Гальці. Хвалити Бога, вирвався і втік.

•  І сам не знаю,  -  щоб одну кохати, А Другу в церкву до вінця вести.

•  Марусю, чуєш, зараз, ще до осени, поберемось та й вступимо в закон.

Мова, як жива істота, розвивається: слова народжуються. живуть (якісь довго, а якісь швидко зникають) і врешті-решт можуть виходити із активного вжитку, старіють. Нові слова називають неологізмами. Вдалі неологізми з часом переходять до категорії загальновживаних слів (мрія, робот), інші ж так і залишаються новоутвореннями, які, проте, стають однією з яскравих ознак творчої індивідуальності того чи іншого письменника:

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвотшми...

П. Тичина

Застарілі слова поділяють на історизми  -  слова, що позначають предмети і явища, які зникли із життя суспільства (смерд, кріпак), та архаїзми  -  слова, що в сучасній мові змінені іншими  (шульга — лівша, десниця  -  права рука, боян  -  співець, чадо  -  дитина). Вживання застарілих слів підкреслює особливості зображуваної у творі епохи: Так-то Бог тоді  погодив козацтву, що тії вельможнії шштешяи і старости пишнії, несказано горді, що гукали на  гайдуків,  сидя  із сими  кубками  да конвами поза столами, пішій в неволю до Криму або полягли головою в полі, а їх кубки стоять у козака в світлиці. Іще ж по стінах висять і їх шаблі,  пищалі під сріблом. Старосвітські  сагайдаки татарськії, шиті золотом ронди,  ньчецькі  гаркебузи. сталеві сорочки, шапки-сисюрки. що вкриє тебе залізною сіткою і ніяка шабля не візьме. (П. Куліш, «Чорна рада»)

Мова  -  система відкрита, яка, зберігаючи власні норми, все ж допускає запозичення з інших мов.

Українська мова має багато іншомовних слів, що прийшли з польської {скарб, байка, полковник), російської {завод, безробіття, книголюб), білоруської  (дьоготь,  бадьорий);  грецької (ікона, ангел, монах, історія, філософія);  латини  (експонат,  конспект, нація)' тюркських мов {товариш, сарай, кавун, базар); французької (салют, парад, арсенал, режим, пальто, екіпаж);  німецької (князь, панцир, командир, штаб)-, англійської (старт, фініш,  парк, баржа, мітинг); італійської та іспанської мов (арія, речитатив, валюта, газета, вілла) тощо. Значна частина запозичених слів міцно вкоренилась в українській мові, і тепер пересічній людині важко визначити їх

походження. Інші ж слова-«мандрівники» не прихозутоть його. Проте у кожному разі вживання іншомовних слів у мовленні має бути доцільним.

АНТИТЕЗА

Землю тривожать галактик акорди,

Транспозиційних енрамів орди.

Відеотрони. Протони. Фотони.

Кібернетичні кричать Фултони.

Синтези. Тези. Формули стислі.

Цереброквантифікатори в мислі.

/•••/

З кутів і граней, із мислі і складності

Шляхів шукаєм до невідкладності,

А більма жаху вкривають гору,

Термоскопічну, атомиокору.

(...Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!)

А. Малишко

3)  ТРОПИ

Тропи  -  слова і вирази, вживані у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень. До них належать епітет, порівняння, метафора, уособлення (персоніфікація), алегорія, метонімія, синекдоха, гіпербола,  оксиморон.

Епітет  -  один з основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища. Як епітети переважно вживаються прикметники. Слід відрізняти епітети від звичайних означень: золоте серце  -  золотий ланцюжок; чиста совість  - чистий рушник.

Вживання епітетів робить твір яскравим, надає йому нових емоційних і смислових нюансів: Під осінніми високими зорями затихають оселі, і тепер стає чутнішою мова роси, напівроздягнених дерев і вчорнілих задуманих соняшників, що вже не тягнуться ні до сонця, ні до зірок (М.Стельмах).

Крім оригінальних епітетів, винайдених автором, у художніх творах з'являються і постійні епітети. Це властиво, зокрема, фольклорним творам: ясні зорі, тихі води, козак молоденький, кінь вороненький,  злі воріженьки.

Порівняння  -  пояснення одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою сполучників як, мов, немов, наче, неначе,  ніби, буцім та ін. (хліб, як сонце;  хмарка, як чумацьке ряденце) або слів подібний, схожий, нагадує, здається тощо (море подібне до гігантського дзеркала). Іноді такі слова і сполучники опускаються: слова  -  блискучі перли.

Трапляються випадки влшвання порівнянь у формі орудного відмінка іменника: очі палають вогнем.Іноді текст може бути насичений порівняннями, як, наприклад, у І. Нечуя-Левицького:

От стеляться розложисті,  як скатерть, зелені левади. Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока доходять до самої води. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м'ячики, то гостроверхі, неначе топольки. Між м'якими зеленими, ніби оксамитовими берегами в'ється гадюкою Роставиця, неначе передражнює здорові річки, як часом маленькі діти передражнюють старших..

Метафора  -  один з основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю: на обличчі посмішка цвіте\ дерева обнялись віттями; хмарка плаче осіннім дощем.

Одним із різновидів метафори є уособлення  -художній прийом перенесення якостей живих істот на довколишні предмети, явища природи або навіть

абстрактні поняття. Так, справді страшною живою істотою постає перед нами зимовий ліс із оповідання Панаса Мирного «Морозенко»:

Ось він [Пилипко]  добіг вже до лісу. Не сніговою горою тепер він здававсь Пилипкові, а темним страшидлом з чорними корявими ногами, бшими лапатими руками та величезною закутаною снігом головою... Скільки в того страховища ніг та рук? І не перелічити!.. Ось воно одну ногу підставило під Пилипкові шкарбуни, мов перечепити збирається. Пилипко ухильнувсь, обминув. Ось другу знову засилав, третя з снігу вилазе. Ось лапата рука зачепила його за голову, й зразу обтрусило всього снігом. Він, як обпечений, одскочив. Щось десь луснуло,  посипало наче горохом. Он друга рука наставляється, третя здалека на його киває, мов перестерігає: не ходи далі!

Персоніфікація відрізняється від уособлення тим, що неживі предмета чи явища природи наділяються людськими якостями:

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні...

Олександр Олесь

...І розкриває день свою зелену книгу,

Друковану вночі хмаринами небес.

А. Малишко

Алегорія  -  це умовне зображення абстрактного поняття за допомогою онкретного образу.

Метонімія  -  різновид тропа, близький до метафори, в якому значення слів з певних явищ та предметів переноситься на інші за суміжністю.

Ще тільки вирок  -  і скінчиться справа.

І славний рід скінчиться  -  Чураї.

А як тоді співатиме Полтава?

Л. Костенко. «Маруся Чурай»

Як  бачимо, слово Полтава вжито у значенні мешканці Полтави.

...І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду.

Т. Шевченко

У цьому прикладі слово Сковорода заміняє поняття твори Г. Сковороди.

Метонімією є вислови на зразок країна вітає переможців, село зустрічає нас хлібом-сіллю, школа підготувалась до навчального року тощо.

Синекдоха  -  один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії, який полягає у кількісному зіставленні предметів та явищ (вживання однини у значенні множини і навпаки  — визначеної кількості замість невизначеної, видового поняття замість родового тощо). Згадаймо пісню «Зажурилась Україна»:

Як зайняли, то й погнали

До пана, до хана.

Слова пан, хан,  хоч і вжиті в однині, означають тих турків і татар, які купували па невільничих ринках українців і перетворювали їх на рабів (множина замінена одниною).

У звертанні до України Б. Симоненко каже:

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Тут однина замінена множиною.

Гіпербола  -  різновид тропа, що полягає у надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії для особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.

За чорними хмарами

(з блиском! ударами!),

За чорними хмарами мільйон мільйонів

мускулястих рук...

П. Тичина

Є,  -  каже змій,  — такий чоловік у Києві над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелеться, а як вийде на Дніпро мочити кожі (бо він Кожум'яка), то не одну  несе, а дванадцять  разом... (Українська  народна казка «Кирило Кожум'яка»).

Оксиморон  -  різновид  тропа,  що полягає у сполученні контрастних, протилежних за значенням

слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект: гірке щастя, гарячий сніг, веселий цвинтар тощо.

4)  СИМВОЛ

Це предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові. Символ тісно пов'язаний з філософією, міфологією та релігією. Так, у «Слові про похід Ігорів»  Ярославна  прагне зозулею полетіти на поле бою омити рани Ігореві (зозуля у давніх віруваннях слов'ян  -  символ туги). У рядку Олександра Олеся «О слово рідне! Орле скутий!» вжито символ орел, що уособлює волю, силу, незалежність.

5) СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ

Синтаксис художнього твору відіграє не менш важливу роль у розкритті ідейного задуму автора,

ніж тропи. Програмою ЗНО передбачено оволодіння знаннями про такі синтаксичні засоби, як риторичні фігури, інверсія, тавтологія, антитеза, анафора, хоча їх значно більше.

Риторичні фігури  -  риторичне звертання і риторичне питання  -  сформульовані не з метою отри-

мання конкретної відповіді, а для увиразнення поетичного мовлення. У ліричних творах або під час промов оратора вони служать вдалим прийомом оформлення думки.

Розкажи, розкажи мені, поле:

Чого рідко ростуть колосочки?

П. Тичина

Чи совам зборкати орла?

Чи правду кривді подолати?

М. Рильський

Інверсія  -  одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає у непрямому (зворотному) розташуванні слів для емоційно-смислового увиразнення певного вислову. Так, нормативним для української мови є такий порядок слів:

•  підмет стоїть перед присудком  (гра почалася);

•  узгоджене означення стоїть перед означуваним словом  (напружена боротьба)-,

•  додаток стоїть після керуючого слова  (радіти перемозі).

Якщо ми поміняємо місцями слова у наведених прикладах (утворимо інверсію), то логічний наголос виділить потрібне за смислом слово: боротьба напружена (підкреслюється характер боротьби).

Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі, в В морозні ранки, і в вечірній час, І в свята гомінкі, і в дні робочі Ми думаємо, правнуки, про вас. В. Симоненко

Пройдуть зливи, замовкнуть грози,

Задрімають вітри на ланах.

В. Симоненко

Тавтологія  -  спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Вмотивовано використана тавтологія затримуй .увагу на сказаному, увиразнює його, посилює емоційність і ритмічність мови.

Тож дай мені дійти і не зотліти,

Дійти і не зотліти дай мені!

В. Стус

Над мільйонним сонним городом свище гарматне ядро: жахливий, пронизуючий свист (Г.Косинка).

Анафора (єдинопочаток)  -  одна з риторичних фігур  -  вживаний на початку віршових рядків зву-

ковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частин синтаксичних, строфічних структур:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани.

Т. Шевченко

Антитеза  —  стилістична фігура в художній літературі та ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: «з журбою радість обнялась», «сміються плачуть солов'ї»,  «лився спів колись у мене, а тепер я сльози ллю» (Олександр Олесь). Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають... (Г. Косинка).